«Студія 1 + 1» почала свою роботу в ефірі каналу «УТ-2» 1 січня 1997 року на 00:05, відразу ж після Новорічного привітання президента. Першою програмою, яка вийшла в ефір «Студії 1 + 1», став п'ятихвилинний блок поздоровлень телеглядачам від самої студії, який так і називався - «1 + 1 вітає». Слідом за ним почалася друга серія комедії «Операція« З Новим роком! ». Саме друга серія, і це не дивно, так як перша серія цього фільму вийшла в ефір 31 грудня на каналі УТ-1, де до сих пір і виходили програми, підготовлені студією.
Мовлення «Студії 1 + 1» в мережі УТ-2 здійснювалося двома блоками: вранці з 07:00 до 10:00 і ввечері - з 18:00 до опівночі. Оскільки часовий відрізок з 10:00 до 18:00 в 1996 році так і не був проліцензованих Нацрадою, то в цей час на мережі продовжували виходити програми НТКУ під логотипом «УТ-2». Зокрема, з 10:00 до 18:00 транслювалися освітні програми в рамках проекту «Освітній канал для школярів», художні і документальні фільми, культурологічні програми та розважальні проекти, які готувалися ТРК «Золоті ворота» та іншими партнерами НТКУ.
Що ж стосується «Студії 1 + 1», то з початком мовлення компанії на власному каналі значно розширилося меню пропонованих програм. В ефірі з'явилися інформаційні блоки служби інформації «Студії 1 + 1» - проект «ТСН» (Телевізійна Служба Новин). Згодом в ефірі з'явилися і інші проекти - «Імперія ТВ», «Проти ночі», «Телеманія», «П'ятий кут», «Пісня Року», «Табу», «ПроСпорт», «Післямова» і ряд інших.
Проект Олександра Ткаченка «Післямова» готувався студією «Нова мова», і спочатку ця інформаційно-аналітична програма виходила на каналі УТ-1, а з переходом на «Студію 1 + 1» програма практично відразу опинилася в центрі скандалу разом з самим телеканалом. З 16 по 20 квітня 1997 року рамках випусків «ТСН» і в програмі «Післямова» в ефір вийшло кілька сюжетів, які журналісти «Студії 1 + 1» зняли на Кубі під час візиту туди української делегації на чолі з тодішнім спікером Верховної Ради Олександром морозом. Власне, метою відрядження журналістів «Студії 1 + 1» на Кубу і було висвітлення даного візиту. Однак вони вийшли за рамки офіціозу і показали українському телеглядачеві справжню, а не «вітринну» життя «першої соціалістичної держави в Західній півкулі», включаючи всі ті проблеми, які відчуває населення острова, і ті пороки суспільства, яких там нібито не існує.
Відразу ж після закінчення трансляції на каналі «1 + 1» серії сюжетів про Кубу своє обурення редакційною політикою висловили посол Куби в Україні і Олександр Мороз. Спікер парламенту звинуватив журналістів у тому, що вони нібито поширюють в своєму ефірі інформацію, яка може послужити погіршення відносин між Україною і Кубою, а посол Куби взагалі пригрозив журналістам судом і звернувся до Нацради з проханням «вжити заходів» у зв'язку з виходом в ефір каналу репортажів з острова. Автор і ведучий проекту «Післямова» Олександр Ткаченко у відповідь справедливо зауважив, що подавати в суд на журналістів можна лише в одному випадку - якщо вони поширюють завідомо неправдиву інформацію, не підкріплену фактами. В даному ж випадку мала місце демонстрація репортажів, в яких все було знято «як є». Тому Олександр Ткаченко назвав дії посла втручанням у внутрішні справи України з боку представника іноземної держави, а висловлювання Олександра Мороза - суб'єктивною оцінкою репортажів з боку спікера і зазначив, що недержавні телекомпанії вправі мати свою точку зору, відмінну від «державних мужів».

Реакція Нацради на події, що відбуваються була половинчастою. Члени регулюючого органу не заборонили вихід програми «Післямова», але рекомендували «Студії 1 + 1» утриматися від показу в ефірі цієї програми, оскільки вона не відповідає заявленій концепції каналу, в якій не передбачалася трансляція в ефірі інформаційних і інформаційно-аналітичних програм. Для безперешкодної трансляції також було рекомендовано подати документи на переоформлення ліцензії, після чого Нацрада затвердить нову концепцію каналу і дозволить трансляцію програм подібного роду.

Через кілька днів прес-конференцію провів уже керівник «Студії 1 + 1» Олександр Роднянський, який твердо заявив: популярна програма «Післямова» з ефіру каналу нікуди не піде, якщо вона і покине ефір «Студії 1 + 1», то разом з усією студією.

Тоді, в квітні 1997 року «Післямова» залишилася в ефірі. Однак через півроку програма все ж була змушена покинути канал. 14 грудня 1997 року «Післямова» в ефір не вийшла - незважаючи на те, що програма була заявлена ​​в сітці передач телеканалу, опублікованій в газетах. На наступний день Олександр Роднянський і Олександр Ткаченко на спільній прес-конференції повідомили журналістам, що «Післямова» зникає з ефіру на передвиборний період - до закінчення виборчої кампанії, тобто до початку квітня 1998 року, оскільки так вимагають деякі обставини. Але через кілька днів Олександр Ткаченко зробив нову заяву, повідомивши журналістам і телеглядачам про припинення співпраці з телеканалом «1 + 1».

Тим часом на каналі «1 + 1» з'являлися нові проекти. Зокрема, з квітня 1997 року на ранковому ефірі студії почала виходити нова програма «Сніданок з 1 + 1» - ранкове інформаційно-розважальне тригодинне телешоу, в якому «засвітилася зірка» відомого в майбутньому тележурналіста Данила Яневського (через кілька років Данило очолив інформаційну службу каналу «1 + 1», потім покинув її і пізніше працював ведучим «5-го каналу»).

Поступово збільшувалася ефірний час мовлення каналу, з дев'ятої години на добу вона зросла до п'ятнадцяти, а з 30 липня 2004 року «Студія 1 + 1» отримала мережа УТ-2 в своє повноправне розпорядження. З цього моменту вона могла вести мовлення на даному каналі цілодобово.

Крім того, як і «Інтер», «Студія 1 + 1» створила свою власну міжнародну версію каналу - для трансляції через супутник за кордон. Міжнародна версія каналу отримала назву «1 + 1 International» і розпочала мовлення у 2006 році.

«Студія 1 + 1» була не єдиним телеканалом, запуск якого відбувся в 1997 році. Нацрада продовжив практику перетворення київських телеканалів в «комунальні квартири», і на початку 1997 року глядачі 37 телеканалу стали «натикатися» на програми нової компанії - ТРК «Заграва», яку «підселили» до вже давно віщає тут каналу «Ютар». При цьому сам «Ютар» якийсь час давав в ефірі заставки, інформували глядачів про те, що компанія змушена змінити сітку мовлення в зв'язку з рішенням Нацради, яке залишало за «Ютар» на 37 телечастот 20 годин на добу, а решту чотири години і були виділені «Заграва». Програми ТРК «Заграва» виходили на 37 телеканалі чотирма окремими блоками: вранці з 07:30 до 08:00, вдень з 15:00 до 17:00, ввечері з 19:00 до 19:30 і вночі з 23:45 до 00 : 45. Набір програм в ефірі ТРК «Заграва» був стандартним - фільми, мультфільми, серіали, відеокліпи, різні «телегазета», музичні передачі. Тут же виходила спеціальна інформаційна програма, присвячена новин Шевченківського району столиці. Втім, знайти розклад передач ТРК «Заграва» було не дуже просто: велика частина київських газет дане штатного розпису не друкувала. На сторінці з програмою передач можна було знайти розклад програм телекомпанії «Ютар», а замість розкладу передач «Заграви» було лише вказівку, що з такого-то по таке-то час в ефірі програми ТРК «Заграва». Редактори газет пояснювали таку ситуацію досить банальними причинами: занадто дорого і невигідно друкувати розклад програм телекомпанії, яка мовить в ефірі по чотири години на день, видає в цей самий ефір кілька фільмів і програм, а гроші їй за публікацію розкладу програм треба платити великі.

До слова, у другій половині 90-х не вщухали суперечки з приводу того, хто ж кому зобов'язаний платити за публікацію програми передач на газетних шпальтах: газета - телеканалу або телеканал - газеті? Коли на початку 90-х років в Києві стали з'являтися перші комерційні канали - «Мегапол», «Ютар», то їх програма передач друкувалася в ряді київських газет на правах реклами, що виглядало цілком логічно.

Пізніше, коли перегляд цих каналів став звичною справою для значної частини киян, телеглядачі вже самі стали цікавитися: «А що сьогодні по ЮТАР?», «А чим нас порадує Мегапол?». І тоді телекомпанії почали грати в ексклюзивність: «Мегапол» став друкувати свою програму передач в газетах «Хрещатик» та «П'ятниця», а «Ютар» в газеті «Київ Рекламний» і безкоштовній газеті «РІО», яка доставлялася в усі поштові скриньки Києва .

Однак пройшло ще якийсь час, і нові газети в Києві почали з'являтися, наче гриби після дощу, та й старим виданням треба було боротися за читача, тому дана боротьба велася і за рахунок публікації якомога більшої кількості телепрограм. «У нашій газеті - все телепрограми на тиждень!» - з таким написом в «шапці» виходило одне з київських видань в 1992-1993 році. Газета, втім, лукавила: програми там були не всі. Її верстка передбачала друкування програм з понеділка по неділю з трьома «головними» на той час програмами, з четвертої програмою теж було все нормально. А ось програма «Мегапол» передруковувалася з газети «П'ятниця», де вона подавалася з п'ятниці по четвер. Розклад програм «Ютар» передруковувалося з газети «РІО», де воно подавалося з четверга по середу. Таким чином, у тих, хто передруковував з чужих сторінок, залишалися «білі плями» на деякі дні через нестиковки подачі програм. Але фраза «В нашій газеті - все телепрограми на тиждень!» Непогано працювала в якості рекламного призову купувати саме цю газету.

До початку другої половини 90-х ситуація начебто «устаканилася» - ніхто нічиї права не порушував, а тих, хто передруковував без дозволу, почали карати. Однак газети були незадоволені, тому що телеканали почали вимагати гроші - і чималі - за право друкувати їх телепрограму. Більш того, ситуація «ексклюзивності» також збереглася. Наприклад, раніше «Мегапол» ексклюзивно друкував свою програму в створеній за його участю газеті «П'ятниця», а тепер ексклюзивні права на друкування програми передач таких «монстрів» телеринку, як УТ-1, УТ-2 і УТ-3 якимось чином потрапили до однієї дрібної київській газеті, що спеціалізувалася на публікації районних новин. Склалася парадоксальна ситуація, газетярі обурювалися, подавали позови до судів з проханням роз'яснити ситуацію, що склалася, суди приймали рішення про незаконність стягнення плати за надання програми передач, оскільки кожен громадянин України має право знати, що транслюють по телебаченню. Самі ж телеканали у відповідь заявляли, що готові повідомляти свою програму передач окремим громадянам або державним службам, але чому вони повинні надавати цю інформацію безкоштовно газетам, якщо газети потім на ній заробляють гроші?

Ситуація склалася патова, і від неї не вигравали ні газетярі, ні телевізійники, що видно, зокрема, на прикладі ТРК «Заграва», програму передач якої не особливо бажали оплачувати в силу нерентабельності.

Втім, повернемося безпосередньо до ТРК «Заграва». Дана компанія пропрацювала на 37 київському телеканалі до весни 2002 року, потім не змогла продовжити ліцензію. Після цього вона якийсь час існувала як продакшн-студія, а потім змінила засновників і 31 березня 2004 року одержала ліцензію на супутникове мовлення, яке було розпочато до 2005 року - спочатку під логотипом «ТВ-1», а потім - «Перший діловий ».

Але повернемося в 1997 рік, оскільки він був ознаменований народженням в українському ефірі ще одного новачка - телеканалу СТБ.

Про появу незабаром в Україні ще одного телеканалу було відомо ще восени 1996 року. Саме тоді стало ясно, що популярною інформаційній програмі «Вікна» незабаром доведеться покинути канал УТ-2, що переходив у власність «Студії 1 + 1». Але провідні «Вікон» постаралися втішити своїх шанувальників, розповівши їм маленьку таємницю: скоро «Вікна» будуть виходити на новому каналі, який буде створений структурою під назвою «Міжнародний Медіа-Центр». Дана компанія, власне, і робила програму «Вікна», а «оселиться» канал в Києві на вільної 50 телечастот.

Втім, про точні терміни появи «картинки» на 50 київському каналі глядачам не повідомили, проінформувавши їх лише про те, що це станеться в 1997 році. Тому найбільш завзяті київські телемани періодично крутили настройку своїх телевізорів в сторону 50 частоти в надії знайти там тестове мовлення нової телекомпанії. Власне, все пам'ятали, як довго «раскочегарівается» всі колишні нові телеканали - хтось тестувався місяцями за допомогою ретрансляції супутникових програм, хтось запускав дубль іншого телеканалу, хтось крутив «модні» бойовики і трилери.

Але на цей раз все було зовсім інакше. Новий телеканал почав мовлення дуже швидко, без будь-яких затримок. В кінці травня 1997 року українських газетах з'явилися рекламні макети із зображенням логотипу нової телекомпанії - значка, що нагадує той, який зазвичай знаходиться на пультах дистанційного керування поруч з кнопкою включення / вимикання. Тут же даний значок формував стилізовану букву «С», поруч з якою знаходилися дрібніші букви «ТБ».
Крім логотипу нового телеканалу, рекламні макети містили інформацію про те, що ж буде транслюватися в його ефірі. Канал обіцяв подарувати глядачеві «цілий світ авторських програм, шоу і розваг - стильний, веселий і галасливий». Головним «цвяхом програми» називалися новини «Вікна», а також - гумористичне «Шоу довгоносиків». Тут же була вказана дата старту телеканалу і інформація про те, як і де саме шукати його в ефірі.

2 червня, як і було обіцяно, телеканал СТБ з'явився в ефірі на 50 частоті в місті Києві, а також на інших дециметрових частотах в цілому ряді населених пунктів України. Якість сигналу 50 каналу в Києві було досить пристойним з самого початку мовлення. Воно й не дивно - раніше нові частоти освоювалися шляхом проб і помилок, коли мовники самі до кінця не знали, чого вони хочуть, а встановлювали обладнання в міру наявності коштів і можливостей. Тут же все будувалося по заздалегідь розробленим проектом, де точно була розрахована і передбачувана зона поширення сигналу, і те, які програми будуть транслюватися в ефірі і в якому обсязі.

Що ж стосується безпосередньо мовлення, то телеканал СТБ став піонером впровадження в Україні супутникових технологій. Власне, у компанії не було іншого виходу: до моменту запуску каналу всі існуючі в країні радіорелейні лінії були давно зайняті УТ-1, «1 + 1», «Інтером», ICTV. Будувати нові було дорого і клопітно, тому СТБ вирішив «роздавати» свій сигнал через супутник. Спочатку компанія орендувала ємність на супутнику «Інтелсат-604», який працював тоді на в орбітальній позиції 60 гр.в.д. Він забезпечував хороше покриття України, проте мав ряд недоліків: висока вартість оренди і необхідність ставити приймальні антени великого діаметру. Тому незабаром телеканал СТБ перейшов на ізраїльський супутник AMOS (4 гр.з.д.), де розцінки на оренду і технічні вимоги до прийомним антен були нижче. Для підняття сигналу на супутник канал СТБ побудував свій власний ап-лінк. Таким чином, компанія отримала можливість подавати на орбіту не тільки свої програми, а й допомагати в цьому іншим бажаючим, і такі незабаром знайшлися. Протягом деякого часу навесні 1998 року через ап-лінк СТБ в загальному потоці компанії в тестовому режимі транслювалися програми київської радіостанції «Лідер». Потім всерйоз і надовго там оселилася «Довіра FM», а до кінця 1998 року - телеканал «O-TV». З липня 1998 року СТБ почав надавати послуги супутникового інтернету.

Супутниковий спосіб поширення телесигналу давав СТБ багато плюсів. Компанія могла безперешкодно увійти в будь-яку кабельну мережу України і прилеглих країн. Зокрема, до кінця 90-х канал СТБ з'явився в кабельних мережах країн Балтії. Та й в Києві, де канал присутній в звичайному ефірі, картинка в кабельних мережах була більш якісною, ніж на багатьох інших каналах. Адже в той час СТБ був єдиним українським каналом, сигнал якого оператори могли «знімати» прямо з супутника. Інші ж канали тоді доводилося «ловити» на звичайну ефірну антену, часто з перешкодами і спотвореннями.

Свого роду «предтечею» телеканалу СТБ в супутниковому ефірі був проект «Open Skies ММЦ Інтерньюз», передавався через супутник «Eutelsat ll-F4» з того ж ап-линка недалеко від метро Шулявська, з якого згодом і «пішов» в космос СТБ. Даний проект готувався для трансляції по мережі «Уніка-TV» компанією «Інтерньюз-Україна», з якої і виріс власне СТБ.

Таємницю своєї назви - СТБ - телеканал так і не розкрив. На початку існування телекомпанії її журналісти говорили, що нехай кожен розшифрує цю абревіатуру так, як він хоче: «Стильне», «Сучасне», «Супер», «Світ», «Смак» - вибирайте, що вашій душі завгодно! Втім, деякі схильні вважати, що за буква «СТБ» стоїть прізвище відомого українського політика Володимира Сівковича. Саме його називають ініціатором створення каналу на базі структур, що виникли за участю «Інтерньюз-Україна», а також студії телевізійного дизайну та комп'ютерної графіки «IDEA» і студії професійного звуку «GERA». Власне, Володимира Сівковича і називали людиною, який впливав на політику каналу на першому етапі його існування в 1997-1998 роках. Однак з 1999 року Сівкович відійшов від управління каналом СТБ, який перейшов до структур, близьких російської компанії «Лукойл».

На яку ж аудиторію націлився канал СТБ в момент свого запуску в 1997 році? В першу чергу - на молодь і активних людей у ​​віці 30-45 років. В основі програмного наповнення каналу в перші місяці його існування лежали випуски новин «Вікна», давно завоювали популярність завдяки трансляції в ефірі каналів «Гравіс» і УТ-3, а також музичні, розважальні та культурологічні програми, фільмопоказу.
Спочатку програми телеканалу СТБ виходили в ефір щодня з 19:00 до опівночі. З 16 червня обсяг мовлення телеканалу збільшився. З'явився ранковий блок - з 07:00 до 10:00, збільшився і вечірній блок - тепер він тривав з 18:00 до 01:00. У сітці програм, крім новин, що виходили під брендом «Вікна» (ранкові, вечірні, нічні), і фільмів, стояли такі проекти, як гумористичне «Шоу довгоносиків», авторська програма Віталія Портникова «Персона», хіт-фабрика «дуля», програми «КІН» (новини культури), «Про кіно», «Cinemateka», «Імпреза», ток-шоу Марічки Бурмаки та ряд інших. Аналітичний огляд новин за тиждень - «Вікна-тижневик» - вів керівник каналу Микола Княжицький, а авторські програми каналу знімалися в спеціально орендованих павільйонах київської кіностудії імені Довженка.

Згодом сітка каналу змінювалася. Частина програм йшла в небуття, на їх місце приходили інші - іноді новинки від каналу СТБ, а іноді проекти, які раніше «жили» на інших телеканалах. Наприклад, до кінця 1997 року на канал СТБ «переїхала» з телеканалу «Ютар» вже згадувана нами програма Юліана Зарембовского «Проект Ю», яка готувалася спільно з радіостанцією «Ютар». Тобто програма як і раніше готувалася і записувалася в студії радіостанції «Ютар» під час проходили там прямих ефірів з цікавими людьми, але виходила тепер не на «родинному» телеканалі «Ютар», а на СТБ.

Пізніше телеканал СТБ уклав угоду з російським телеканалом REN-TV, і в ефірі каналу з'явилися програми і фільми, надані згаданої російською телекомпанією. Правда, це позначилося на власному виробництві: деякі проекти були згорнуті, щоб поступитися місцем програмами REN-TV.

У 2001 році канал СТБ першим з українських ЗМІ, з ініціативи працював тоді на каналі журналіста Романа Скрипіна, отримав домен в зоні «.ua» - stb.ua .

В кінці 90-х років журналісти проекту «Вікна» неодноразово заявляли про тиск, а в 2003 році значна їх частина звільнилися з каналу на знак протесту проти посилювалася в країні цензури. Після цього ефір СТБ був переформатований, інформаційне мовлення скорочено, а на перший план виведені розважальні проекти. Зокрема, в 2003 році СТБ демонстрував у своєму ефірі «Чемпііонат України зі стриптизу», що викликав неоднозначну реакцію в суспільстві.

Зі зменшенням в ефірі СТБ частки інформаційного мовлення, перш був однією із головних «фішок» каналу, його рейтинги почали падати. Як результат - канал знову змінив власників, потрапивши в групу компаній українського бізнесмена Віктора Пінчука.

Однак це все було пізніше. Ми ж повернемося в 1997 рік, щоб згадати, що ще відбувалося в той час в телеефірі Києва.

Влітку-восени 1997 року була зроблена чергова спроба заснувати в Україні суспільне телебачення. У липні Верховна Рада прийняла Закон України «Про суспільне телебачення і радіомовлення». Президент Леонід Кучма ветував цей закон, проте вже в жовтні того ж року парламент подолав президентське вето, і Закон вступив в силу.

Відповідно до нього 21 листопада 1997 року народні депутати прийняли постанову, згідно з яким в Україні засновувалася нова телерадіоорганізація - ЗАТ «Громадське Українське Радіо и Телебачення» або ж скорочено - ГУРТ. На підставі цієї ж постанови ГУРТ мав віщати на телевізійної мережі УТ-2 в обсязі десяти годин щодня і на радіомережі УР-3 в обсязі 22 годин на добу. Безпосереднім створенням компанії повинні були зайнятися керівник «Служби інформації TV Табачук» Вадим Табачук, керівник ТРК «Народне Телебачення України» Олександр Кучменко і глава «Українського Телевізійного Союзу» Володимир Цендровський. Згідно розробляється ними концепції, половина з десяти годин мовлення ГУРТу повинна була бути віддана під трансляцію програм обласних та регіональних державних телерадіокомпаній, а в решту часу на каналі повинні були виходити передачі власного виробництва та художні фільми.

Приймаючи постанову про заснування нової телерадіоорганізації, парламентарії висловлювали думку, що ГУРТ вийде в ефір до кінця 1997 року, тобто до старту виборчої кампанії в Україні. Створення телерадіокомпанії підтримували депутати самих різних поглядів - серед затятих прихильників проекту були комуніст Сергій Аксьоненко і представник правих сил Левко Лук'яненко. Однак Нацрада з телерадіомовлення відмовив гурт у видачі ліцензії на мовлення. Таким чином, проект створення системи Суспільного телебачення в Україні так і залишився не більше ніж проектом.

Тим часом спроби створити суспільне телебачення тривали і на локальному київському рівні. Восени 1997 року дві з трьох телекомпаній, які вели мовлення столичному 7 телеканалі, - «Служба інформації TV Табачук» і «Народне Телебачення України» оголосили про свої наміри створити нову спільну структуру - Громадське Телевізійне об'єднання «Воля». Як тоді писала одна з київських газет, в об'єднанні планувалося ввести єдину координацію виробництва телепрограм, створити єдине рекламне агентство і спільні творчі групи. На той час «Служба інформації TV Табачук» закінчила будівництво свого нового студійного комплексу на вулиці Дегтярівській, а «Народне Телебачення України» добудовує свій студійний комплекс на Подолі. Обидві компанії були готові до виходу на якісно новий рівень. Третій мовник на 7 каналі - ТРК «Гравіс» - бажання приєднатися до Громадського Телевізійному об'єднання «Воля" не виявляв.

Втім розвиток 7 київського телеканалу гальмувалося слабкою технічною базою каналу на передавальному центрі і господарським конфліктом мовників, які мають ліцензії, з СП «Українсько-американське мовлення», яке відповідало за технічну сторону безпосереднього мовлення на даній частоті. Тодішній генеральний директор СП «УАВ», Юрій Федоренко, через пресу звинуватив телекомпанії НТУ і «ТВ Табачук» в тому, що з їхньої вини 7 канал розвалюється і може припинити існування, оскільки НТУ платить лише 20-30% від суми, зазначеної в договорі оренди каналу, а «ТВ Табачук» перестала платити взагалі. У зв'язку з цим СП «УАМ» навіть звернулася до суду з позовом про стягнення з даних телестудій плати за оренду каналу.

Тим часом керівник телекомпанії НТУ Олександр Кучменко і керівник «Служби інформації» Вадим Табачук дані звинувачення відкидали. Олександр Кучменко стверджував, що його компанія за оренду каналу платить згідно з тарифами, які затверджені державою як максимальні, а ось СП «УАМ», будучи всього лише посередником між Концерном РРТ і безпосередніми мовниками, хоче стягувати з них плату в п'ятикратному розмірі. З цієї ж причини призупинив оплату і Вадим Табачук, який стверджував, що його компанія заплатила за ефір на кілька років вперед, а СП «УАМ» так і не спромоглася забезпечити передачу в ефір якісного і стабільного сигналу 7 телеканалу. Та й взагалі, на думку Вадима Табачука, саме існування СП «УАВ» було незаконним, так як дана компанія не мала на балансі ні мовного, ні комутаційного обладнання. Тому Вадим Табачук і Олександр Кучменко були згодні почекати рішення суду, а також сподівалися, що після створення Громадської Телевізійного об'єднання «Воля» вони зможуть встановити на вишці власний потужний передавач.

Залишається лише додати, що проект Громадської Телевізійного об'єднання «Воля» так і не був реалізований, хоча тісну співпрацю «Служби інформації TV Табачук» і «Народного Телебачення України» тривало до 2002 року, тобто до моменту припинення їх мовлення на 7 київському телеканалі.

Продовження читайте в наступній публікації.